Коли мода зустрічається з мистецтвом: Марія Примаченко у новому артсезоні в ЦУМ Київ

Чисте натхнення!

Осінній артсезон у ЦУМі запрошує в дивовижний мистецький всесвіт Марії Примаченко: кожна вітрина універмагу відкриває глядачу нову сторінку біографії художниці. ЦУМ Київ, у співпраці з благодійним фондом «Творча спадщина родини Марії Примаченко» і Національним музеєм декоративного мистецтва України, знайомить з неймовірним творчим здобутком Марії та пропонує ще ближче познайомитися з українською культурою.

Фантастичні звірі — візитівка української майстрині, та мало хто знає, що сама Марія Примаченко асоціювала себе з левом. Тож сильний і величний лев «Зьвер Полєски» у першій вітрині — алегоричний автопортрет художниці зі сторінок автобіографічної книги, яка, на жаль, не була опублікована.

Друга вітрина знайомить з тим періодом життя Примаченко, коли її творчістю було вишивання. Марія була знаною «дизайнеркою» в рідному селі Болотня та околицях: вона гарно шила, а традиційні орнаменти доповнювала власними фантазіями. У 1935 році мистецтвознавиця і художниця-вишивальниця Тетяна Флору, побачивши на базарі вишивання 26-річної Марії, запросила її вчитися в експериментальні майстерні у Лаврі, де навчали талановитих самоуків з народу. У цій вітрині поєднані квіти з Маріїної сорочки й картини «Ой ви коні».

Рожева піч у третій вітрині символізує дім художниці, де вона малювала, ростила сина, де їй снилися фантастичні звірі й птахи. Згодом піч з’являється і в ілюстрації до книги Марії Примаченко «Товче баба мак».

Гончарство — традиційне українське ремесло. Навчаючись у лаврських майстернях, Марія Примаченко відкрила для себе кераміку. Скульптури фантастичних звірів, розписи на тарелях та глеках удавалися їй так само добре, як і станкові картини. У четвертій вітрині — ще один рядок творчої біографії художниці: розписані тарелі та зооморфна скульптура «Крокодил».

Марії Примаченко ще не було тридцяти, коли на міжнародній виставці декоративного мистецтва в Парижі (1937) її картини здобули шалений успіх. Івана Гончара, Параску Власенко і Марію Примаченко на тій виставці було відзначено золотими медалями. Фотографії на сторінках провідних журналів і газет, відгуки вражених критиків, придбання її робіт музеями — це був період слави, успіху, щастя. У п’ятій вітрині бачимо репродукцію картини «Мавпа-вершниця», що брала участь у паризькій виставці, фрагмент картини «Казка» і паризьку атмосферу 1930-х років.

Марії було цікаво пробувати себе в різних жанрах. У шостій вітрині знайомимося з Примаченко-ілюстраторкою. Марія оформила п’ять дитячих книжок, що вийшли у видавництві «Веселка»: «Ой коники сиваші», «Товче баба мак», «Чорногуз приймає душ», «Що посієш, те й пожнеш» і «Заєць спати захотів», три останні — у співпраці зі своїм приятелем, письменником Михайлом Стельмахом.

Сьома вітрина ламає стереотипні уявлення про Марію Примаченко — поважну жінку в хустці та вишитій сорочці. У родині художниці зберігаються фото молодої Марії — вродливої дівчини з двома косами у власноруч пошитій сорочці. Біля неї на робочому столі стоїть чорний звір з однойменної картини 1936 року, з іншого боку — дивовижна рослина із цієї ж роботи, яка ніби веде діалог зі звіром.

Марія Примаченко прожила дивовижне життя в оточенні фантастичних звірів, птахів, рослин і химерних людей. І залишила нам стільки загадок і скарбів, що вистачить на багато музеїв, вітрин, стін і книг.