З гіркотою: 5 французьких трагікомедій, які змусять і сумувати, і сміятися

Від історії про оперну діву, котру за життя оголосили померлою, у виконанні Моніки Беллуччі до фільму про справжній судовий процес над собакою-«рецидивістом», який покусав трьох людей

Французькі трагікомедії — це унікальний жанр, у якому природна гіркота реального життя і вміння щиро над цим життям сміятися змішані у вишуканий коктейль, який точно припаде тобі до смаку. Ми створили для тебе добірку таких фільмів останніх років, які й розсмішать, і змусять замислитися над чимось справді важливим.

«Смерть у Парижі»

Цей фільм зняла режисерка та сценаристка іранського походження Маржан Сатрапі, котра 2007 року прославилася автобіографічною анімацією «Персеполіс», яка отримала Приз журі Каннського кінофестивалю та номінацію на «Оскар». У своїй новій стрічці режисерка зібрала яскравий і різношерстий акторський ансамбль на чолі з незрівнянною Монікою Беллуччі та Россі де Пальма, багаторічною музою Педро Альмодовара.

У стрічці поєднані історії абсолютно різних персонажів: призабутої оперної діви, котру помилково оголосили померлою; дівчини-підлітка, що намагається накласти на себе руки, але замість цього виявляється викраденою; ведучого тру-крайм передачі, котрий зовсім не готовий до прийняття факту власної смертності тощо. Усіх цих (і багатьох інших) героїв об’єднує єдиний і неповторний Париж, у якому вони в різний спосіб проживають кожний свою екзистенційну кризу.

«Життя — це лише купка випадковостей, що відділяють нас від смерті. І в нас є один обов’язок — це бути щасливими», — каже один з героїв стрічки, і з ним важко не погодитися.

«Скарб»

З першого погляду ця стрічка аж ніяк не справляє враження французької: адже у головних ролях тут американка Ліна Данем і британець Стівен Фрай, режисерка — німкеня Юлія фон Гайнц, а події розгортаються у Польщі 1991 року. Утім, це — кіно саме французьке, щоправда створене у копродукції з Німеччиною.

Трагікомедія «Скарб» базується на романі «Забагато чоловіків» Лілі Бретт. І особиста історія авторки роману додає ще більше глобалізму до проєкту: Бретт — австралійська єврейка, чиї батьки під час Другої світової війни впродовж шести років перебували в гетто польського міста Лодзь. Їхня дочка Лілі народилася в таборі для переміщених осіб у Німеччині в 1946 році, а коли їй виповнилося два роки, родина змогла залишити Німеччину і переселитися до Австралії.

Власне, цей екскурс у біографію письменниці потрібен, щоб було зрозуміло, чому темою свого роману австралійська авторка обрала історію про те, як після падіння залізної завіси молода журналістка з Нью-Йорка Рут (Ліна Данем) супроводжує свого батька Едека (Стівен Фрай) до Польщі. Вони вирушають на огляд будинку його дитинства, залишків сімейного бізнесу та концтабору Аушвіц, який Едек дивом пережив, тоді як уся його велика єврейська родина загинула.

«І можливо, більше»

Після 25 років подружнього життя шлюб Ксав’є (Бернар Кампан) і Софі (Ізабель Карре) дав тріщину. Їхнє й так напружене повсякденне життя зазнає нового випробування, коли Софі запрошує на вечерю їхніх сусідів — Адель та Альбана, пару молодих розкутих людей, що справді закохані. І зустріч із цією «безсоромною» парою змушує Ксав’є і Софі зіткнутися із сумною реальністю власних стосунків, що врешті-решт приводить до… непристойної пропозиції.

Ця стрічка, що здобула чотири нагороди на Міжнародному фестивалі комедії в Альп-д’Юезі, є глибоким — і водночас дуже смішним — дослідженням складнощів людських відносин. Вона майстерно показує контраст між монотонністю щоденного життя та прихованими справжніми бажаннями.

«Молода жінка»

Повнометражний дебют французької режисерки Леонор Серрай отримав престижну нагороду Каннського кінофестивалю «Золота камера». Стрічка розповідає про молоду жінку, котру після 10 років стосунків щойно покинув чоловік. Вона опиняється на вулицях Парижу — без роботи, дому й партнера, не маючи жодного уявлення, що чекає її далі. У свої 31, маючи на руках лише викраденого кота та природний авантюризм, вона вирушає на пошуки нової себе — нової роботи, друзів, життя.

Це дуже жіноча трагікомедія, знята майже повністю жіночою знімальною командою, і за своїм духом і зухвалістю вона дуже близька до серіалу «Погань» Фібі Воллер-Брідж. А головну роль тут зіграла Летиція Дош, відома за фільмом «Мій король».

«Народ vs Космо»

Летиція Дош із «Молодої жінки» тепер уже не лише акторка, але ще й режисерка та сценаристка. «Народ vs Космо» — її режисерський дебют, у якому вона також виступила співавторкою сценарію та зіграла головну людську роль. Для чого це уточнення про людську? Тому що найголовніша роль у цій стрічці — собача, зіграна песиком на ім’я Коді, котрий за цю роботу навіть отримав аналог «Золотої пальмової гілки» для собак, премію Palm Dog Award Каннського кінофестивалю.

Отже, «Народ vs Космо» — це історія пса-«рецидивіста» на ім’я Космо, котрий покусав трьох людей і через це став обвинувачуваним у справжньому суді. А Летиція Дош грає адвокатку, найняту хазяїном Космо, слабозорим Даріусом (Франсуа Дам’єн). І адвокатці, котра не боїться братися за безнадійні справи, треба дуже-дуже постаратися виграти цю, адже в іншому разі на неслухняного Космо чекає найвища міра покарання.

На цей щемливий, смішний і душевний фільм, сповнений справжньої любові до тварин, ти можеш піти в кіно вже з 30 січня.