Лібідо та сексуальність під час війни: історії українських захисниць
На умовах анонімності захисниці поділилися своїми потаємними думками та власними відчуттями про лібідо на фронті
ФОТО: Gettyimages
опубліковано: 16 серпня 2024
Відчуття сексуальності та жіночності — важливі фактори у житті кожної жінки. На думку психологів, лібідо є ключовим аспектом психосексуального здоров’я, адже уособлює сексуальну енергію та бажання жити. Сьогодні у ЗСУ служать понад 67 тисяч жінок, і всі вони щодня перебувають у зоні ризику. Сексуальне бажання несумісне зі стресом, а тим більше — з лінією фронту, де постійна загроза, обстріли, порятунок побратимів і проживання в польових умовах. Здається, що про секс можна забути. Чи все ж таки ні?
Ми поспілкувалися із захисницями про їхнє лібідо та зміни у сексуальному житті під час війни. Коли вони повертатимуться до цивільного життя, варто буде врахувати й цю складову психоемоційного стану, яка включає секс, стосунки, самосприйняття, любов до себе та жіночність. Українські військовослужбовиці залишаються мамами, дружинами, дівчатами, і дуже важливо повернути їх до себе після перемоги.
Громадська організація «Землячки», яка забезпечує жінок у ЗСУ всім необхідним, провела дослідження про зміни лібідо серед жінок в армії. Було опитано 107 жінок різного віку, кожна історія — індивідуальна, пронизана болем, цінностями, досвідом та переживаннями. Ми спробували зануритися далі поверхових думок про секс.
Лібідо на фронті: від апатії до підвищення бажання
Більшість жінок з початком війни відчули втрату сексуальності та лібідо. Постійне перебування серед чоловіків змушує закритися і не проявляти жіночність. Виживання — на першому місці. В інших — бажання жити значно посилилося і лібідо зросло. Особливо після небезпечних подій і обстрілів. Пощастило тим, хто служить поряд зі своїм партнером і може продовжувати здорові сексуальні стосунки.
Деякі жінки через постійну присутність чоловіків віддають перевагу самозадоволенню, аби зняти стрес та напругу, уникаючи стосунків. Їхні цінності часто не дозволяють будувати стосунки з побратимами. Романтики на фронті мало, тим більше коли не знаєш, яким буде «завтра».
На жаль, деякі жінки пережили сексуальне насильство, і чоловіки навколо їх лякають. Зрештою, кожна друга захисниця зізнається, що думки про лібідо відійшли на задній план, адже пріоритетом зараз є перемога над ворогом і порятунок побратимів. Серед причин зниження лібідо також називаються відсутність місця і часу, фізична та психоемоційна втома від служби. Часто єдине, про що щиро мріють жінки-військовослужбовиці, — просто поспати.
Фактори, що впливають на зниження лібідо жінок-військовослужбовиць:
- побутові умови та життя в одному приміщенні з побратимами;
- усвідомлення постійної загрози смерті;
- прийом медикаментів, що пригнічують лібідо;
- постійний стрес та втома;
- відсутність постійного партнера;
- турбота про репутацію серед побратимів;
- втрата відчуття жіночності;
- відсутність можливості підтримувати гігієну.
Є й протилежний досвід. Частина жінок відчуває підвищення лібідо. Що більша небезпека та вищий рівень адреналіну, тим більший потяг до чоловіка. Вони пояснюють це усвідомленням скінченності життя або потребою у продовженні роду.
На умовах анонімності захисниці поділилися своїми потаємними думками та власними відчуттями про лібідо на фронті. Ми обрали деякі з них.
Жіночність та сексуальність
«Сексуальною я тут себе не відчуваю, особливо після бойових — навіть жінкою себе не відчуваю. Інколи є дике бажання зняти стрес. А за бажання можна знайти можливість. Навіть тут все одно хочеться відчувати себе жінкою».
«За час повномасштабного вторгнення ставлення до інтимного життя дуже змінилося, адже сьогодні для мене є речі набагато важливіші, ніж секс. Щодо сексуальності, то я вже, напевно, забула, що це таке, з того моменту, коли одягнула військову форму... На жаль, забезпечення в ЗСУ не містить у собі форму жіночого зразка, але річ навіть не у формі. Виїзди, протидиверсійна робота — все це забирає час та бажання бути сексуальною й залишає лише одне прагнення: жити, берегти свою країну від хаосу. Інтимне життя вже, на жаль, забуте. Не хочеться ні фізично, ні морально, бо бачиш перед очима купу трупів, ріки крові…»
«На другому році війни, як з’явилася можливість бачитися хоча б два-три рази на місяць з коханим, я помітила, що “зламалася”. Лібідо знижене, задоволення мінімальне. Тобто ти чекаєш тієї зустрічі хоча б ненадовго. А як до діла, то маєш неприємне відчуття, коли ти сама не розумієш “що не так”. Типу думками ти хочеш, а тіло не відповідає на твоє “хочеш”. І лише зараз я можу сказати, що тільки-но почала відновлюватися в сексуальному плані. З’являється знову бажання, і ти вчишся отримувати задоволення… Але на жаль, це зовсім не так, як у житті “до”».
«Чи є бажання сексу на війні? Дуже рідко. Можливо, через мої особисті переконання. Я намагаюся відвернути від себе зацікавленість чоловіків мною як жінкою (підпорядкований особовий склад). Це побратими, і між нами як між військовими різниці ніякої немає, вони повинні це розуміти. Якщо дуже захочеться сексу — думаю, не проблема знайти на це час».
Трансформація стосунків та сприйняття себе на війні
«Чи вплинуло повномасштабне вторгнення на наші відносини в цьому плані? Однозначно так! У першу чергу через постійні стреси, страх, невизначеність того, що буде завтра, втрати, проблеми зі сном, втому, новини про зґвалтування дівчат, жінок, дітей. Це все вплинуло на зниження лібідо та небажання займатися коханням, змінився інтерес до сексуальності. Кожен такий фактор тією чи іншою мірою впливає на сексуальне життя. Свої почуття та інтимні моменти в таких випадках можна замінити іншими речами: обіймами, поцілунками, лагідними словами, тактильним контактом та ще безліччю варіантів».
«В армії я почуваюся жінкою як ніколи! Бажаною, привабливою та сексуальною. Без домагань та сексизму (хіба що гіперопіка та безневинні жарти). Мені пощастило — ми воюємо з коханим пліч-о-пліч в одному підрозділі. Знаходити час на особисті пестощі та милощі вкрай важко (особливо коли ваші стосунки завуальовані). Але хто шукає, той знайде. І в тому є свій вогник та родзинка, що тільки підігріває відносини та бажання. Лібідо зростає, особливо після розставань — виходів на бойові. Коли розумієш, що можеш втратити все, що маєш. Тоді хочеться торкатися, відчувати, пестити та зливатися в єдине ціле, довго не відпускаючи. Секс на війні — є, кохатися — часу, на жаль, немає. Зрозуміло, що після важких виходів або втрат емоційний стан пригнічений і не хочеться не тільки сексу, а й просто бодай ворушитися. Війна загострює абсолютно всі відчуття, надає їм яскравого забарвлення. Вони як спалахи — сяйливо-пломенисті, але недовготривалі, бо різко змінюються протилежностями».
«Сексуальне життя і фронт не завжди виходить поєднувати, хоча намагаюся інколи знайти час не лише поспати, а й побути з бажаним чоловіком. Надалі буде великий обсяг роботи із сексологами та психологами, аби повернути таку велику кількість людей до нормального сексуального життя. У війську — з липня 2020 року, до цього з 2016-го по 29.12.2019 — у полоні. Під час емоційного та тілесного відновлення питання сексуальних стосунків теж потребувало корекції».
«Секс займає дуже маленьку частку нашого життя. Набагато важливіші стосунки щодня в тих умовах, де знаходимося. Бо це впливає найбільше. Без сексу можна прожити. Без спілкування і підтримки — ні».
«Війна — дуже дивна річ у плані сексуальності, переживання такого досвіду породжує дуже амбівалентне ставлення до життя і сприйняття себе. З одного боку, ми несемо на собі тягар травматичного досвіду, якого вистачило б на десять життів, і саме існування стає важким і виснажливим, з іншого — цей досвід дає розуміння і відчуття того, що кожна твоя хвилина може стати останньою, тому яскравіше і глибше відчуваєш будь-які події, також у стосунках та інтимному житті».
«Як на мене, лібідо під час повномасштабної війни збільшилося, адже загалом зріс рівень емпатії одне до одного. І бажання всіх любити (маю на увазі своє оточення / друзів). Коли почала служити, бажання не зникло. Я відчуваю свій організм, як і в цивільному житті. Я лесбійка (не відкрита), мені значно легше переживати свою сексуальність, адже чоловіки не є для мене привабливими й це спрощує комунікацію з побратимами, типу я “свій пацан”. Я живу окремо, в кімнаті старого будинку, маю свій простір, це значно збільшує відчуття власного комфорту і захищеності, тому можу дозволити собі мастурбацію (особливо в період овуляції). Загалом гострої потреби в сексі не відчуваю. Не через умови, в яких перебуваю, і війну, бо і в цивільному житті секс був не на першому плані. Важливіша ментальна близькість».
