Гнів — не ворог: чому так важливо дозволяти собі злитися

Гнів — це точний показник, що щось іде не так, як ти хочеш. І щойно ти навчишся його чути, замість того щоб соромитися, ти зможеш краще розуміти себе

З дитинства нам торочать, що гнів — це щось настільки негативне, що його варто якомога швидше позбутися, а краще взагалі не випускати на волю. Нас учили бути чемними, а злість протиставляли тій самій чемності. У результаті в наших головах міцно засіла думка, що хороші дівчата не гніваються. Чи все ж?.. Сьогодні розібратися, як екологічно поводитися зі своїм гнівом, нам допомагає запрошена експертка, психологиня-сексологиня Юлія Бокла.

Час поговорити про пригнічений гнів

Злість — настільки природна емоція для людини, що вважається базовою (нарівні з подивом чи радістю). От тільки той же подив чи сум ніхто не заперечує (ну майже ніхто), в той час як злість заперечують, витісняють чи намагаються контролювати. Так ми опиняємося в чудовому світі ярликів, де якщо ти злишся, то ти істеричка, агресивна чи навіть небезпечна. Разом з установкою «хороші дівчата не зляться» це дає серйозний стимул запхнути свою злість кудись дуже далеко. І так на сцену виходить пригнічений гнів — тобто все те, що ти роками намагалася в собі приховати (а воно не зникло, бо ніщо не зникає безслідно).

Як виглядає пригнічений гнів

Найголовніша ознака пригніченого гніву — думка, що ти не вмієш злитися взагалі. Часто від таких людей можна почути щось на кшталт «Ой, та я взагалі не злюсь», але насправді так не буває: кожна людина час від часу гнівається, і це нормально. Оскільки злість нікуди не виходить, вона спрямовується всередину. Спершу в тобі накопичуються образа, втома, роздратування, які вдало ховаються за фасадом спокійної та щасливої людини. Потім усе це виливається на саму людину — оскільки інших об’єктів у неї вже просто не залишається. Так з’являється постійна самокритика або навіть деструктивна поведінка.

Буває й інший шлях — коли людина все ж випускає свою злість, але більш завуальовано. Так, я зараз про пасивну агресію, з якою кожна з нас неодноразово зустрічалася, іноді лише постфактум розуміючи, що це взагалі було. І пасивна агресія, і пригнічення злості — нездорові способи роботи зі злістю, тому так важливо давати собі дозвіл на гнів.

Як виражати злість (і робити це екологічно)

@hannaschonberg

Звучить дивно, але багатьом з нас треба свідомо давати собі дозвіл на проживання будь-яких емоцій, навіть якщо ці емоції вважаються поганими або лякають своєю силою. Тут важливо зрозуміти, що емоції — це сигнал, а відчуття гніву може сигналізувати про порушені межі чи невідповідність очікувань і реальності. Тому якщо вже дуже хочеться щось виправити, то змінюй не емоції, а ситуацію (чи свої дії в ній). Нагадуй собі, що ти приймаєш будь-які емоції, а для вираження негативних відчуттів можеш спершу використовувати заготовлені фрази («Мене злить те, що…», «Мені неприємно…»).

Важливий момент! Дозвіл на злість не означає, що відтепер ти можеш кидатися тарілками в партнера, якщо він тебе розізлить, чи гнівно гарчати на всіх водіїв у заторі дорогою на роботу. Виражати гнів важливо, але не менш важливо робити це екологічно — тобто без шкоди для інших. Тут варто використовувати старі добрі «я-твердження», додати фізичного «вивільнення» емоції (різко видихнути, розім’яти руки / шию) і, якщо вже дуже складно, спустити пар на безпечні об’єкти (так, побити подушку — це вихід). Спробуй поекспериментувати з техніками і знайди ті речі, які допомагають у гніві саме тобі.

Гнів — це не страшна таємниця, яку варто від усіх приховувати. Навпаки, це — вірний показник того, що щось іде не так, як ти хочеш. І щойно ти навчишся його чути, замість того щоб соромитися, ти зможеш краще розуміти себе, відчуватимеш себе цілісною та зрілою. Адже справжній спокій — це не про відсутність гніву, а про вміння з ним жити.