Чому ми закохуємося в тих, хто нас не цінує, і як вийти із цього сценарію

Як навчитися обирати себе

Уяви: ти знову прокручуєш його сторіс, сподіваючись, що там буде щось про тебе. Ти знову вичікуєш відповіді на повідомлення, яке він прочитав годину тому. І знову шукаєш виправдання в голові: «Може, він просто зайнятий... Може, він не такий відкритий... Може, я забагато вимагаю». Але в глибині душі ти знаєш: він тебе не цінує. І попри це, ти не можеш від нього відірватися. Звідки береться ця дивна прив’язаність? Чому ми не тягнемося до тих, хто нас любить без умов, а залипаємо на тих, хто ставить нас на останнє місце? Розберімося разом — чесно й відверто.

1. Тому що ми прагнемо визнання саме там, де його немає

Люди — істоти соціальні. Нам важливо відчувати, що нас бачать, визнають, цінують. Але найбільше ми чомусь хочемо почути «ти важлива» від тих, хто нам цього не дає. Чому? Тут спрацьовує один підступний механізм — переривчасте підкріплення. Це як у слот-машині: ти крутиш важіль і не знаєш, коли виграєш. А коли виграєш — отримуєш сплеск дофаміну і хочеш повторити знову. Саме так поводиться той самий чоловік: то він холодний, то надсилає щось миле, то зникає, то з’являється, ніби нічого не сталося. І кожен його «вихід на зв’язок» як джек-пот, на який ти чекаєш. Це емоційна гойдалка. І вона викликає не любов, а залежність.

@emmykienastphotography

2. Тому що в дитинстві любов часто була умовною

Повернися подумки у свої перші стосунки — не романтичні, а сімейні. Що ти робила, щоб заслужити увагу чи любов? Може, була «хорошою дівчинкою», намагалася не заважати, відповідати очікуванням, догоджати. І тоді отримувала схвалення.

Якщо ти виросла з відчуттям, що любов потрібно заслужити, то в дорослому віці будеш шукати саме такі ситуації. Бо вони знайомі. Бо вони «як удома».

І тоді чоловік, який не відповідає взаємністю, стає «викликом». Його холодність — це сигнал: «Доведи, що ти гідна». І ти стараєшся, стараєшся, стараєшся… А він усе одно не бачить.

Але суть у тому, що справжня любов — не про змагання. Вона не приходить як нагорода за старання. Вона приходить просто тому, що ти є.

3. Тому що наше его хоче, щоб ми завжди перемагали

Є ще одна причина, чому ми тягнемося до недоступних: его не виносить відчуття, що нас не вибрали. І тоді починається марафон: більше привабливості, більше «я зручна», більше терпіння. Ми уявляємо, що ось-ось станеться переломний момент — і він прозріє. Зрозуміє. Обере.

Але часто це не про любов. Це про потребу довести щось. Йому — або собі.

І найболючіше — коли ми розуміємо: ми не були закохані в людину. Ми були закохані в ідею, що зможемо її змінити.

4. Тому що ми плутаємо емоційний шторм із пристрастю

Є така річ, як емоційна хімія. Вона виникає, коли людина викликає в тобі не просто інтерес, а цілий ураган: тривогу, сумніви, очікування, надію, ревнощі.

Цей мікс почуттів часто сприймається як «палке кохання». Насправді — це психологічна турбулентність. Коли людина спочатку відкривається, а потім зникає, твоя нервова система не встигає адаптуватися. І ти стаєш ніби залежна: постійно чекаєш повторного «дозування». Але любов не має викликати паніку. Вона — не про адреналін, а про глибоке відчуття безпеки. Про те, що тебе не тримають у напрузі. Що поруч — спокійно.

@calichophotography

5. Тому що ми ще не віримо, що гідні більшого

Це найважча частина. Бо якщо десь глибоко ти не віриш, що тебе можна по-справжньому любити, то будеш притягувати тих, хто це «підтверджує». Психіка дуже вміло підбирає «докази» під наші внутрішні переконання. Якщо твоє переконання звучить як «я недостатня», то чоловік, який тебе ігнорує, здається «логічним» вибором. Бо з ним — усе звично. Він не дає того, чого ти й не очікуєш насправді. Але це — неправда. Істина в тому, що ти вже гідна кохання. Просто так. Без умов. Без доведень.

Ти можеш обирати інше 

Ти маєш право на любов, яка не змушує чекати, вибачатися, змагатися чи боятися. На любов, у якій тебе обирають щодня — не тому, що ти зручна, а тому, що ти є.

Так, це вимагає внутрішньої роботи. Перегляду своїх патернів. Зцілення дитячих ран. Але результат того вартий.

Бо коли ти почнеш ставитися до себе як до цінності — світ почне відповідати тим самим.

Що можна зробити вже зараз?

• Зізнайся собі чесно: це любов чи залежність?
• Поспостерігай за своїм мисленням: чи не стараєшся ти «випросити» увагу?
• Склади список своїх бажань, як до тебе мають ставитися у стосунках, і подивися, чи збігається це з реальністю.

Роби вибір на свою користь — навіть якщо це означає вийти з токсичної прив’язаності. Пам’ятай: ти — не дівчинка, яка благає про крихти. Ти — жінка, яка має право на все найсмачніше тістечко. І коли з’явиться той, хто подивиться на тебе з теплом, щирістю й бажанням дбати, ти більше не погодишся на менше. Бо вже знатимеш, як виглядає справжнє «ціную тебе».